ФОРУМ-2011

Короткий звіт про проведення  
V Всеукраїнського форуму приватних навчальних закладів
та II Міжнародної конференції незалежних шкіл Європи
«Розмаїття в освіті – яка школа потрібна Україні?»
12 грудня 2011 р., Київ 

завантажити у форматі DOC )

Summary of
V All-Ukrainian Forum of Private Educational Institutions and
ІІ International Conference of independent schools of Europe
“Diversity in Education – what School is Necessary for Ukraine?”
December 12, 2011, Kyiv

( download in DOC format )

У заходах взяли участь лідери громадських організацій, вітчизняні та міжнародні експерти, представники Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України; депутати Верховної та місцевих рад, фінансових та податкових органів, представники церков та релігійних організацій, політологи, науковці. Провідні культурологи, соціологи, лідери освіти України, громадські діячі та міжнародні експерти шукали відповіді на питання :

  • Яка освіта насправді потрібна Україні?
  • Чи здатна Україна відмовитися від авторитаризму в освіті?
  • Що означають поняття «свобода в освіті» і «право освітнього вибору»?
  • Скільки коштує «безоплатна» освіта і яка реальна вартість розмаїття в освіті?
  • Кому і навіщо потрібна приватна школа?
  • Чи підтримує влада й суспільство розвиток нової школи?

Наведемо  основні тези виступаючих:

Пер Крістенсен, співголова Європейської асоціації незалежних шкіл (ECNAIS, Данія), зазначив, що розвиток приватних шкіл – це гарний крок  для демократизації суспільства, що європейські держави забезпечують підтримку приватних навчальних закладів, тому що це значно підвищує загальний рівень освіти, і багатьма міжнародними дослідженнями підтверджується, що, якщо поряд з державними існують приватні школи, то це створює так звану дружню конкуренцію і приводить до покращення освітніх стандартів.

Пер Крістенсен наголосив на тому, що особливу увагу потрібно приділяти рівним умовам функціонування навчальних закладів усіх форм власності, що субсидування учнів приватних шкіл є і правом, і обов’язком держави. Державні субвенції на кожного учня в приватних школах у більшості країн складають від 30% (у Польщі) до 80% (у Норвегії, Данії, Фінляндії, Ірландії, Бельгії, Росії). Іспанія, Швеція, Голландія, Німеччина, країни Прибалтики, Грузія, Болгарія, Боснія і Герцеговина передбачають однакові кошти як для державних, так і для приватних шкіл. Державні субвенції дають гарантії, що учні будь-яких сімей мають більш широкий ВИБІР місця і умов навчання, виховання та розвитку у відповідності до потреб їх та їхніх сімей, культури та традицій кожної сім’ї.

Пер Крістенсен, аналізуючи найкращий європейський досвід, визначив головні елементи необхідних для України фінансових реформ, які, в свою чергу, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та розвитку рекомендували більшості країн, що здійснюють освітні реформи, – це перехід на подушне фінансування, автономія навчальних закладів і оптимізація мережі.

Також  Пер Крістенсен зауважив, що в 90% приватних школах засновниками або співзасновниками є традиційні для відповідної країни Церкви або релігійні організації.

У підсумку свого виступу Пер Крістенсен звернув особливу увагу на важливість розгляду теми значення освіти саме в період економічної кризи, адже країни з конкурентоздатними інноваційними економіками, з високим рівнем якості життя, зі стабільно високими освітніми результатами протягом останніх десяти років під час виходу з економічних криз, під час модернізації країни визначали розвиток освіти центральним ядром розвитку суспільства. Засновники Євросоюзу стверджують, що якщо б вони створювали його сьогодні вони починали б з освіти.

Олена Гредінарова, засновник приватної школи «Ейдос» (Запоріжжя), експерт Української освітньої платформи, за результатами Всеукраїнського моніторингу становища приватних загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів і анкетування їх керівників, визначила головні проблеми для їх продуктивного функціонування:

  • нерівноправні умови діяльності приватних і комунальних шкіл;
  • недосконалість та неузгодженість положень законодавчої бази, що регламентують діяльність приватних навчальних закладів;
  • невизначений статус приватних шкіл як навчальних закладів на державному рівні /особливо за відсутності Єдиного реєстру навчальних закладів в Україні/;
  • висока орендна плата і взагалі її наявність, зависокі тарифи на комунальні послуги; необхідність купувати підручники, подекуди за комерційними цінами;
  • відсутність зацікавленості в розвитку приватної освіти з боку держави і органів місцевого самоврядування;
  • неможливість здорової конкуренції в сфері освіти;
  • надлишкова кількість контролюючих служб, а також звітності (особливо паперової) перед органами управління освіти;
  • ставлення до приватних навчальних закладів як до комерційних структур;
  • дискримінація як учнів та працівників приватних шкіл і садочків, так і самих приватних навчальних закладів;
  • платне проходження педагогічними працівниками приватних шкіл і садочків медичних оглядів та курсів підвищення кваліфікації в рамках обов’язкової атестації;
  • завищені по відношенню до приватних шкіл і садочків вимоги СЕС, пожежної безпеки в порівнянні з аналогічними комунальними навчальними закладами;
  • труднощі в доборі персоналу в зв’язку з недостатньо професійною підготовкою молоді у вищих навчальних закладах по підготовці педагогічних кадрів.

Людмила Паращенко, голова Агенції розвитку освітньої політики, зазначила, що найближчим часом необхідно віднайти відповідь на питання, що держава фінансує школу – як освітню інституцію (навчальний заклад) чи освітні потреби кожної дитини? Від цієї відповіді залежить формування і реалізація сучасних принципів і моделей фінансування системи освіти в Україні. В Програмі економічних реформ 2010-2014 закладено відповідне завдання: «перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання закладів до принципу формування їх бюджетів, виходячи з кількості учнів та стандарту вартості навчання одного учня». Повноцінна реалізація в Україні міжнародного принципу «кошти йдуть за учнем» забезпечить реальний вибір освіти з боку учня та його сім’ї, як державної так і альтернативної (приватної, в тому числі церковної), адже батьки зможуть лише доплачувати за особливі умови, створені у тому чи іншому навчальному закладі.

До 2000 року кожний загальноосвітній навчальний заклад, незалежно від форми власності, отримував від держави кошти на виконання державного стандарту освіти (набір навчальних предметів, які викладаються у кожній школі). Після 2000 року приватні школи без жодної аргументації перестали отримувати бюджетні кошти, і вже протягом 11 років фінансуються за кошти батьків учнів. Але держава і на сьогодні постійно виділяє на навчання кожного учня шкільного віку певну суму бюджетних коштів, розподіл яких здійснюють органи місцевого самоврядування. Після 2000 року бюджетні кошти, передбачені на учнів приватних шкіл, почали залишатися у місцевому бюджеті, а отримання загальної середньої освіти дітьми в приватних школах замінено товаром, який батьки як платники податків вимушені оплачувати двічі і, навіть, тричі: через систему оподаткування на утримання комунальних шкіл, які фінансуються з бюджету, і в яких їхні діти не навчаються, безпосередньо приватній школі та через сплату приватними школами податків і обов’язкових відрахувань.

Навчання однієї дитини в державній школі коштує державі 7-12 тисяч грн.. на рік в залежності від регіону, і включає, як правило захищені статті бюджету (заробітна плата і комунальні послуги). В малокомплектній школі, або інтернаті, до режиму роботи якого наближений режим роботи приватної школи, вартість освіти збільшується в 1,5-2,5 рази. Вартість навчання в приватній школі знаходиться приблизно в тих самих рамках – 10-30 тисяч грн. на рік. Але така вартість включає в себе всі необхідні для повноцінного функціонування статті бюджету, в тому  числі харчування. Отже кожна  приватна школа, не отримуючи бюджетні кошти на кожну дитину, економить місцевому бюджету в середньому близько 1 мільйона гривень. Крім цього приватна школа утримує власним коштом орендовані приміщення, дбає про їх збереження, ремонт і поліпшення. Кожна приватна школа – це 40-70 робочих місць учителів і техперсоналу, яким вона повинна передбачити не тільки заробітну плату з виплатою податків, а і кошти на індексацію заробітної плати, підвищення кваліфікації в рамках атестації, заохочення за якісну роботу.

Людмила Паращенко нагадала визначене Президентом України Віктором Януковичем головне завдання економічних реформ в системі освіти України: створення умов для переходу від режиму бюджетного утримання системи освіти до режиму інвестування в неї. Інвесторами при цьому стають держава, сім’ї учнів, суспільні та благодійні організації, бізнес та роботодавці. При цьому ані державне, ані приватне фінансування саме по собі не є оптимальним для розвитку освіти, перевагу має їх поєднання. Глава держави наголосив на запровадженні нової моделі соціальної та освітньої політики, коли інвестування в освіту буде здійснюватися за умови державно-приватного партнерства, необхідності розвитку недержавного сектору в царині забезпечення потреб населення. Людмила Паращенко зауважила, що саме сучасна приватна школа з одного боку є реальною моделлю інвестицій в освіту дітей та інфраструктуру системи освіти, а з іншого – моделлю авторської, інноваційної школи, що збагачує освітній простір. Враховуючи постійне зростання собівартості освіти і падіння в зв’язку з тривалою економічною кризою платоспроможності батьків, саме запровадження державно-приватного партнерства для діяльності приватних шкіл дозволить не перетворити приватну загальну середню освіту в ексклюзив для  дуже заможних людей.

Максим Луцький, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, зазначив, що  “Сьогодні ми дуже зацікавлені знайти баланс між державною і приватною формою власності. Ми системно займаємося реформуванням освіти в цілому. І це стосується не лише вищої школи, профтехосвіти, а і, звичайно, реформи шкільної освіти. Тому що без реформи загальної середньої освіти говорити про підвищення якості освіти в тому числі у вищій школі просто неможливо”. Максим Луцький запропонував освітянам сформулювати конкретні законодавчі ініціативи щодо врегулювання діяльності навчальних закладів недержавної форми власності, і повідомив, що Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти планує  найближчим часом на базі однієї з приватних шкіл столиці провести виїзне засідання щодо реформування дошкільної та загальної середньої освіти і підтримки розвитку  недержавних навчальних закладів.

Вадим Колесніченко, народний депутат України, голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, наголосив на необхідності дотримання прав і свободи громадян обирати найвідповіднішу освіту. Приватна школа є ефективною моделлю поєднання свободи вибору в освіті і відповідальності за надання якісної освіти, поєднання інтересів держави й громадян щодо надання дитині освіти,  відповідної як особистим запитам дитини та її сім’ї, так і потребам суспільства і держави. На часі прийняття нормативних актів, які забезпечать рівні права учнів у приватних і комунальних школах, зокрема через запровадження формули «кошти йдуть за дитиною»; нормативних актів, що створять рівноправні умови для функціонування навчальних закладів усіх форм власності.  Такі рішення знаходяться в контексті Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, ухваленої 28 жовтня 2011 року на ІІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти, у якій стратегічним напрямом і основним завданням розвитку освіти визначено створення і забезпечення можливостей для розвитку мережі та повноцінної реалізації навчальних закладів різних типів і форм власності, а оновлення нормативно-правової бази передбачає створення рівноправних умов для використання приміщення і отримання комунальних послуг з боку навчальних закладів усіх форм власності.

Поряд з цим Вадим Колесніченко закликав усіх учасників форуму до вироблення конкретних пропозицій як в питаннях розвитку приватної освіти, так і модернізації системи освіти в цілому, адже за твердженням Президента України Віктора Януковича без участі громадськості модернізацію освіти зробити не можливо, і влада повинна сприймати громадянське суспільство як рівноправного державі партнера.

Станіслав Марущенко, народний депутат України, голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Голова Громадської ради з питань співпраці з Церквами і релігійними організаціями при МОНМСУ, зазначив, що останнім часом державна влада плідно співпрацює з традиційними для України Церквами та релігійними організаціями щодо створення і реалізації різноманітних освітніх проектів, впровадження в навчальних закладах України курсів і навальних дисциплін духовно-морального спрямування. Поряд з цим, враховуючи досвід західних демократій, де Церквам та релігійним організаціям на законодавчому, а в деяких випадках і на конституційному, рівні дозволено засновувати світські загальні середні, вищі та інші навчальні заклади (приміром, у Франції, Німеччині, США), потребують узгодження положення нормативно-правової бази України щодо права Церков та релігійних організацій створювати власні світські дошкільні, загальноосвітні та позашкільні навчальні заклади з отриманням ліцензії на право надавати відповідну освіту. Також необхідно відповідно до ратифікованого Україною «Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права» на законодавчому рівні забезпечити право Церквам та релігійним організаціям (фактично громадянам України, об’єднаним у відповідні організації) створювати недержавні (приватні) навчальні заклади, в яких поряд з викладанням навчальних дисциплін державного освітнього стандарту буде втілюватися  право батьків на системне виховання власних дітей у навчальних закладах відповідно до власних світоглядних та релігійних переконань. Слід зауважити, що практично в усіх країнах Європи для всіх шкіл, в тому числі недержавних, передбачені автономія організації навчально-виховного процесу, державні субсидії на кожного учня, відсутній земельний податок, оренда приміщень носить символічний характер, рівень тарифів на комунальні послуги має до 5% рентабельності.

Ігор Васильченко, член директорату Асоціації приватних закладів освіти м. Києва, засновник приватної школи «Екологія і культура» (Київ), наголосив на тому, що свобода вибору, у т. ч. навчального закладу для дитини, є основоположним принципом демократичного суспільства. Створення в Україні умов для реалізації права освітнього вибору є ознакою демократичних процесів у суспільстві, гарантією забезпечення різноманітних освітніх потреб учнівської та батьківської громади (культурних, світоглядних, релігійних, психофізіологічних, медичних тощо). За дослідженням ЮНЕСКО в більшості випадків приватна освіта задовольняє не надмірний, а альтернативний попит.

Ігор Васильченко також визначив приватну школу як економічну модель прямих інвестицій в освіту безпосередньо з боку споживачів. Вже двадцять років у незалежній Україні є групи батьків, які запропонували державі партнерство, взявши на себе витрати щодо навчання власних дітей: сплатити збереження і відродження занедбаних приміщень, заробітну плату педагогам, комунальні послуги тощо. Можна було б порадіти: є надійний вітчизняний інвестор, готовий розвантажити державний бюджет і допомогти зберегти інфраструктуру системи освіти. Але у підсумку за свою ініціативу колективи приватних середніх шкіл виявляються «покараними»: тарифами не просто економічно обґрунтованими, а на рівні верхньої межі рентабельності (960 грн. за 1 Гкал. для приватних шкіл проти 760 грн. за 1 Гкал. для державних шкіл), непомірною орендною платою, комерційною ціною на підручники що друкуються коштом держбюджету і продажу не підлягають, платними обов’язковими вакцинаціями та медичними оглядами, платними бланками свідоцтв та атестатів, які учні державних шкіл отримують безкоштовно, та ще багато іншим. Крім того, на школярів приватних шкіл не поширюються програми соціального захисту й підтримки, навіть діти-інваліди, які обрали приватний навчальний заклад, позбавлені державної опіки. У підсумку діти, які навчаються в приватній середній школі, стають пасинками для рідної країни, а приватні школи опиняються на межі закриття. Як висновок, Ігор Васильченко сформулював два риторичних питання:

  • Що вигідніше, дозволити батькам зберігати й удосконалювати приміщення, що сьогодні потребує чималих коштів, або вимагати орендну плату; отримати 200 000 грн. за тепловий сезон навчального закладу, сплачені батьками, або вимагати сплатити 400 000 грн., і завдяки тільки цим двом крокам збанкрутувати приватну школу?
  • Що вигідніше отримувати відрахування до Пенсійного фонду за організовані робочі місця, або шукати на біржі праці можливості виплачувати додаткові допомоги по безробіттю? На тлі кризи пенсійної системи не розумно «розкидатися» створеними не за рахунок держави робочими місцями в структурах, що надають довгострокові і затребувані освітні послуги.

Обов’язком органів місцевого самоврядування відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування» (Ст.32.) та «Про освіту» (Ст.14.) є забезпечення розвитку всіх видів освіти, розвитку і вдосконалення мережі освітніх закладів усіх форм власності. Забезпечення дотримання правил чесної конкуренції є конституційною гарантією держави. Створення різних економічних умов для структур, які надають аналогічні освітні послуги (зокрема, різниця в оренді  і тарифах на комунальні послуги для державних і приватних шкіл), є несправедливою як з економічної так і правової оцінки.

Ігор Васильченко наголосив на тому, що розвиток державних шкіл відбувається за активної матеріальної підтримки батьківських фондів. Приватні загальноосвітні школи, виконуючи державне замовлення на надання конституційно обов’язкової середньої освіти і видаючи державний документ про освіту, функціонують виключно на батьківські кошти. Тому не наявність плати за навчання у приватних школах, а відсутність в них бюджетного фінансування на кожного учня, відсутність будь-яких соціальних державних гарантій учням і працівникам ставлять в дискримінаційне становище як колективи цих шкіл, так і самі приватні навчальні заклади.

Ігор Васильченко зауважив, що нова владна команда почала не тільки чути педагогічну, учнівську і батьківську громаду приватних навчальних закладів, але і робити перші кроки назустріч. Так відповідно до Податкового кодексу України приватні дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади звільнені від податків на прибуток і на землю. Прикладом для такого рішення державної влади стало звільнення від земельного податку приватних шкіл столиці рішенням Київради, яке стало невід’ємним додатком до Бюджету м. Києва на 2008, 2009, 2010, 2011 роки.

Наступним кроком і державної і місцевої влади є термінове вирішення питань оренди приміщень і тарифів на комунальні послуги.

Леонід Новохатько, заступник голови КМДА з питань гуманітарної політики, зазначив, що мета столичної влади – розвивати не лише державні, але і приватні загальноосвітні навчальні заклади. За його словами, це сприятиме не лише зменшенню навантаження на держбюджет, але й підвищенню якості самої освіти завдяки конкуренції, яка утворюється між державними і недержавними навчальними закладами.

Він повідомив, що протягом останнього десятиліття кількість приватних загальноосвітніх навчальних закладів у Києві залишилася незмінною, а в інших обласних центрах – зменшилася удвічі. “Це сумно, оскільки приватний сектор дає можливість індивідуалізувати навчання і приділяти особливу увагу дітям, особливо з обмеженими можливостями”, – підсумував Леонід Новохатько. Приватна освіта займає гідне місце у всіх демократичних країнах Європи та світу, користується повагою і підтримкою з боку суспільства, державної влади і органів місцевого самоврядування Кількість приватних шкіл серед всіх шкіл в країнах Європи складає від 12% у Грузії, Туреччині, 20% у Німеччині, Франції, Польщі, Росії до 75% у Голландії. У сучасній Україні приватних середніх шкіл менше 1% від загальної кількості вітчизняних загальноосвітніх навчальних закладів. Учнів у приватних середніх школах навчається близько 0,1% від загальної кількості школярів України. «Саме тому ми зобов’язані реформувати українську систему освіти, щоб дійсно наблизити її до європейських стандартів», – підкреслив. Леонід Новохатько. За його словами, столична влада сприятиме розв’язанню ключових проблем існування приватних навчальних закладів, оскільки передусім це навчальні заклади, а не просто суб’єкти господарювання, і в першу чергу це стосується рівних умов орендного користування приміщенням і встановлення однакових тарифів на комунальні послуги для загальноосвітніх і дошкільних навчальних закладів усіх форм власності.

Віра Горюнова, начальник Головного управління освіти і науки КМДА, характеризуючи   приватну освіту Києва, зазначила, що це – інноваційні умови навчання та виховання, запровадження нових форм і методів навчання, забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини, впровадження нових предметів, оновлення змісту освіти. Нині в столиці функціонують 45 ліцензованих приватних шкіл і 16 ліцензованих дитячих садочків. За словами Віри Горюнової, у разі повернення від орендарів, що не займалися освітньою діяльністю, приміщення дитсадка у комунальну власність, не обов’язково тут буде саме дошкільний заклад. Імовірно і відкриття, приміром, приватної школи, оскільки міськадміністрація вітає вкладення приватних коштів у сферу столичної освіти. Віра Горюнова наголосила на тому, що головною метою приватних шкіл столиці є не мета отримання прибутку, а мета створення моделей якісної і сучасної освіти. Усе краще, що має світова приватна освіта, сьогодні активно використовується у приватних школах столиці. Ці здобутки, на її думку,  мають бути відображені в новому документі щодо розвитку освіти столиці – «Київському стандарті освіти», який зараз на громадському обговоренні.

З-поміж загальної кількості 204 приватних загальноосвітніх навчальних закладів України на конференції були присутні делегати 132 вітчизняних приватних шкіл. Крім пленарних засідань, на яких обговорювали такі ключові питання, як переосмислення освіти XXI сторіччя та яка саме школа потрібна Україні,  відбулися засідання за секціями.

Родзинкою форуму стала виставка здобутків приватних шкіл усіх регіонів України.

У прес-конференції взяли участь 19 засобів масової інформації (преса, ТБ, Інтернет-видання). Заходи також транслювалися в режимі on-line в мережі Інтернет.

Форум організовано громадськими організаціями Агенцією розвитку освітньої політики та Асоціацією приватних закладів освіти м. Києва за підтримки Національної Академії педагогічних наук України, Головного управлінням освіти і науки КМДА, низки громадських організацій та Ради незалежних шкіл Європи, яка об’єднує національні асоціації приватної та альтернативної освіти з 23 країн Європи.

Програма заходу, виступи учасників, відео і презентації можна переглянути на сайті Асоціації приватних закладів освіти м. Києва за адресою: http://old.privateschools.org.ua/2011/12/07/forum-2011/

З повагою, Оргкомітет Форуму та Конференції